"Коли людина йде у небуття,

Сумують рідні, друзі і знайомі.

Душа згасає… І у майбуття

Привіти шлють лиш падаючі зорі.

Ти зіркою палав ще при житті,

Горів роботою, давав усім поради.

Тому сумують за тобою ті,

Кому завжди допомагав ти радо".
Пройшов майже рік, але про Івана Васильовича говорять в кожній хаті тільки добрі слова. До цього часу наш розум не може змиритися з тим, що трапилося рік назад... Сьогодні ми зібралися разом, щоб вшанувати пам’ять колишнього директора школи та відкрити меморіальну дошку. Добрі справи, зроблені цією людиною при житті, залишаться в спогадах багатьох людей назавжди. Зерна доброти, людяності, працьовитості, відданості до улюбленої роботи, які посіяв Іван Васильович при житті дають і даватимуть свої паростки. Такі люди, здається, мають жити вічно. Іван Васильович – це людина –легенда, це людина –епоха. Це Великий Директор, Великий громадянин і просто Людина з великої літери. Він у всьому був великим. Він «був» ... але - «пішов». Пішов за межу. За оту незнану, за оту невідому нікому межу, з –поза якої не повертаються…

Фото  відкриття меморіальної дошки можна переглянути ТУТ.